Історія Бігунської сільської ради


«Хто не знає свого минулого,
той не вартий свого майбутнього»

                                                                                                                                                                             М.Т Рильський


ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ, РЕЛЬЄФ, ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Село Бігунь розташоване в північній частині Житомирської області. Його сполучає шосейна дорога з Овручем (через Словечне). Географічні координати села: 28о 28 сх. д., 51о 39 пн. ш.

Село входить до складу Овруцького району, є центром сільської ради. До 1923 р. перебувало в складі Словечанської волості Овруцького повіту.

Розташоване воно у верхів’ї річки Бігунь (притока р.Уборть), за 38 км. від районного центру Овруча та за 23 км. від залізничної станції Велідники.

Рельєф села створювався на протязі тривалої геологічної історії. Тектонічна будова сформувалася в докембрійському періоді протерозойської ери в межах Українського кристалічного щита.

У рельєфі це виражено Словечансько – Овруцьким кряжем, найбільша висота якого становить 316 м. над рівнем моря. Причому Бігунь знаходиться недалеко від найвищої точки кряжу: його висота над рівнем моря – 250 м.

Село має запаси торфу, будівельну глину, пісок та значні залежі кварцитів.

На болотистих ділянках є поклади болотної руди – лимоніту.

Під час останнього (Дніпровського) льодовикового періоду флора кряжу не зазнала особливих змін, тому тут можна зустріти дуже рідкісні і давні (реліктові) рослини, такі як азалія понтійська, чорна береза, скельний дуб та інші.

Рослинний світ дуже багатий. Найпоширеніші породи дерев – дуб, береза, сосна, граб, клен, липа, осика, вільха, ліщина. Велика кількість дикоростучих лікарських рослин.

Так само, як рослинний світ, багатий і різноманітний і світ тварин. В лісах водяться копитні, гризуни та різні птахи, плазуни.   

З копитних – це дикі кози, кабани, лосі; з гризунів – білки, зайці бобри, лісові миші, водяні щури, ондатри. До місцевих пернатих відносяться тетеруки, рябчики, глухарі, дятли, яструби та інші. Є і хижі тварини: вовки, лисиці, лісові куниці, дикі свині та інші.

З плазунів зустрічаються вужі, гадюки, ящірки та поліський полоз.

Для розвитку тваринного світу нашої місцевості та збереження фауни створено всі умови. Вживаються заходи для збільшення поголів’я копитних тварин, проводиться боротьба з браконьєрством та планове полювання на диких тварин та птахів.

 

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕЛА:

ВЕРСІЇ, ЛЕГЕНДИ

Існують дві основні версії походження села Бігунь. Перша трактує досить давнє походження села. Згідно з нею, у VIII ст. недалеко від сьогоднішнього села Городець виникло давньоруське місто Нор (тепер місце, де воно знаходилося раніше, називають Городище). Це було багате на ремісничі вироби місто, яке вело торгівлю із сусідніми слов’янськими поселеннями.

Але у 945 воно було спалене і розгромлене, як і інші древлянські міста, княгинею Ольгою. Так вона помстилася древлянам за смерть свого чоловіка, київського князя Ігоря, яка сталася під час древлянського повстання. Згідно з літописом Нестора-літописця « Повість минулих літ», Ольга спалила столицю древлянської землі – місто Іскоростень, знищила древлянську знать.

Очевидно, така ж доля чекала і місто Нор (до речі, від назви міста походить сучасна назва р. Норинь, яка протікає через Овруч).

Уцілілі жителі м. Нор розбіглися по навколишніх предковічних лісах. Втікачі заснували нове поселення під назвою БІГУНИ. Назва Бігуни пізніше трансформувалась в БІГУНЬ (від слова «бігуни»,тобто втікачі). Якщо виходити із цієї версії, то заснування села буде датуватись 945 – 946 роками.

За другою версією село Бігунь утворилося пізніше. По-іншому також пояснюється походження його назви. У давні часи, коли не існувало зв’язку, важко було передавати термінові повідомлення у віддалені куточки українського та білоруського Полісся. Для цього посилали спеціально підготовлених і тренованих ходаків (бігунів). Очевидно, традиційно село славилося своїми ходаками на великі відстані, тобто бігунами. Вони повинні були не лише швидко бігати, але й знати всі найкоротші шляхи, добре орієнтуватися на місцевості в любий час доби.

Навіть у наш час багато бігунців за короткий час долали великі відстані до лісових сінокосів на хуторах пішою ходою, проходячи десятки кілометрів лісовими дорогами. Від слів «ходаки», «бігуни» і пішла назва села Бігун(ь).

Досить цікавою є легенда, почута від старожилів села і свого часу записана Леонідом Васяновичем.

В давні часи між жителями сіл Бігунь і Городець виникла суперечка відносно земельних меж між двома селами. Як не сперечалися, а згоди не могли дійти. Тоді хтось запропонував послати в певний час назустріч один одному з кожного села по бігуну. Там, де вони зустрінуться, і буде межа між землями.

Поскільки годинників тоді не було, то вирішили стартувати, коли заспівають перші півні. Для контролю в кожне село послали довірених людей.

І бігунський бігун пішов на хитрість. Під ранок він залопотів в поли кожуха і став кукурікати, як півень. Почувши його, в Бігуні півні почали співати раніше, ніж звичайно. Вирушивши першим, наш бігун пробіг більшу відстань, що і вирішило проблему на користь села. Саме ця подія дала селу назву Бігун(ь). Звичайно, це лише легенда, але як знати, можливо, в ній, як і в інших версіях, є певна доля правди, приправлена фантазією.

Логін: *

Пароль: *